У великому місті раптово згасає електрика - відмова мережі. Так як це вже вечір, люди сидять у темряві перед чорними екранами. Тут темно і тихо. Через мить повернуть світло, але поки що ти на мить почуєш власне дихання, ти можеш почути іншу людину за стіною, вітер між будівлями ... У тиші людина може почути навіть биття власного серця або серця людини, яка знаходиться поруч. Маленька дитина в храмі іноді запитує батьків перед св. Месою: "Чому тут так тихо?" Спокій і тиша старих храмів справляють велике враження не тільки на дітей. Є щось заспокійливе, якась велика серйозність у мовчанні святих образів,…

"Кричатиме каміння!" - говорить наш Господь Ісус людям, які намагалися утішити радіючих на його честь. Це пророцтво здійснилося, як може побачити кожен, хто подорожує землею, населеною християнами. Європа, чиї нації сьогодні здебільшого забули про Бога, все ще кричить високими вежами соборів її столиць, невеликими вежами сільських храмів, величними стінами абатств та монастирів. Достатньо зайти під дах такого храму, щоб людські думки піднялися до гори - "Бог - світло", здаються кликати вітражі та колони різних кольорів і висот. І все ж таки наріжний камінь під такі місця, як Ченстохова, базиліки Рима - був закладений набагато раніше, ніж народилися його будівельники. Не…

Нам не доведеться йти до королівського двору, щоб зрозуміти, що таке величність. Схід сонця, панорама високих гір чи сила моря - перед такими речами людина відчуває себе маленькою. Навіть звичайні дерева в лісі величні, з їх мільйонним листям, гілками, що звисають високо над людськими головами. На нічному небі світяться зірки. Кожен, хто коли-небудь пролітав літаком, безперечно пам'ятаєте перший момент з пташиного польоту, коли можна побачити простори землі та малість людей. Бо щось величним для нас, є більше за нас, але не тільки. Бо величність походить не тільки від величі, але й від краси.

Ми живемо мов в невидимому океані. Хтось ходить по бульвару ріки Дніпро, блукає підземними коридорами, залишається вдома або летить над землею - оточений потоками слів. Мільярди імпульсів, цілі потоки інформації, подорожують повітряними та радіохвилями, по кабелях... Голоси молодих та старих людей, голосні чи переходячи в шептань, несуть між собою те, що робить нас людьми. Вони інформують про прибуття поїзда і - вимовлені приголомшливим голосом - оголошують про смерть найближчої людини. Вони, як вогонь, несуть прокляття чи насильство, або оточують нас визнанням кохання. Кожен з нас живе в цьому невидимому людському океані слів, і кожне слово щось означає.

Кожна історія має свій початок, також й ця, яку ми називаємо життям. Кожен з нас колись був під серцем матері, оточений теплом, турботою та любов'ю. Навіть під час вагітності ми чули звуки слів, які вимовлялися поруч, ми отримували різні сигнали від оточення, ми відчували, коли хтось торкається до живота нашої матері. Коли ми нарешті оголосили про своє народження плачем, руки наших батьків прийняли нас у цей світ. Ці початки ховаються десь глибоко в людській пам'яті, ми потім переносимо їх по життєвих стежках, унікально, як імена батьків, власні історії, які колись перепліталися, щоб ми могли прийти у світ. Так само, як…